Як Славутич мріє стати містом реабілітації військових

“На тілі мого сина не залишилося живого місця, він поранений і контужений. Якби не було цього центру, йому було б надзвичайно важко” — ось як відгукується про Соціально-психологічний центр у Славутичі Валерій Худолєй, заступник командира Славутицької роти охорони ЗСУ.

Він має трьох синів, які також воюють. Колись Соціально-психологічний центр Славутича допоміг його родині, а тепер він запрошує сюди своїх підлеглих.

Славутич — невелике сучасне містечко в Київській області посеред густого Поліського лісу, за 11 км від білоруського кордону. Нині тут проживає близько 20 тис. людей. Це наймолодше місто в Україні, його побудували після аварії на Чорнобильській АЕС для її працівників, які раніше жили в Прип’яті.

Попри те що це маленьке містечко, тут є аж три місця, де військові з душевними та фізичними травмами можуть безплатно отримати допомогу: вже згаданий Соціально-психологічний центр, міська лікарня і центр “Благодар”. І на відміну від великих реабілітаційних центрів сюди можна потрапити без довжелезної черги, а ще приїхати з родиною.

ЕС-ПЕ-ЦЕ

Соціально-психологічний центр Славутича (мешканці скорочують назву до абревіатури СПЦ) допомагає військовим ще з 2014 року.

На стіні центру навколо синьо-жовтого прапора висить кілька професійних чорно-білих фото в рамках. Тут я розмовляю з військовим Валерієм Худолєєм, який служить у місті. Валерій заступник командира Славутицької роти охорони ЗСУ. Я розпитую, як він та його побратими оцінили б роботу СПЦ. Чоловік вибачається, що говорить пошепки. “Наслідки служби”, — пояснює.

Заступник директора СПЦ Юрій Акименко біля стіни з фотографіями військових

На одному з фото молодий чоловік із жінкою та дитиною. Маленький хлопчик із чорним волоссям стоїть в обіймах усміхненої пари. Ідеальна сімейна фотографія. Валерій показує на чоловіка на цьому фото.

“Це мій середній син Кирило, — голос Валерія дещо тремтить. — Він старший бойовий медик у 92-й бригаді. На ньому немає живого місця, він поранений і контужений. Але досі воює і робить це з 2015 року. І тоді ж дістав перше поранення. Якби не було цього центру, не було психолога, йому було б дуже-дуже важко. Коли він приїжджає сюди у відпустку, то обов’язково йде в центр і спілкується тут із психологом. Якщо є ще якісь питання, йде сюди ж до дуже хорошого юриста, який йому завжди допомагає”.

Військовий Валерій має ще двох синів. Вони, як і Валерій та Кирило, також служать.

 

Достукатися до військових

З 2014 року працівники СПЦ працюють над тим, щоб реінтегрувати ветеранів у громаду Славутича. Тут можна вирішити багато питань одразу, адже в штаті є психологи, соціальні працівники та юристи. А ще в центрі облаштований безплатний спортзал для військових та їхніх сімей. Від початку повномасштабного вторгнення СПЦ став ще й волонтерським хабом, де збирають гуманітарну допомогу.

Нещодавно СПЦ відзначив 30-річчя. Його створили, щоб допомагати постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС. Але з 2014-го центр перейшов у підпорядкування Міністерства у справах ветеранів.

Раніше СПЦ надавав допомогу постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС (на фото — наслідки катастрофи)

“Щоб перекваліфікуватися, працівники їздили переймати досвід у військових психологів США та Ізраїлю”, — розповідає заступник директора СПЦ, психолог Юрій Акименко. Разом із директором Віктором Одиницею вони працюють у центрі з моменту його заснування.

Щоб допомогти якомога більшій кількості ветеранів, тут влаштовують багато неформальних зустрічей, майстер-класів і тренінгів. Так центру вдається достукатися до військових, які, можливо, ніколи не прийшли б сюди, адже не довіряють психологам.

“Ми працюємо не тільки з ветеранами, а ще й із військовими, які збираються повернутися на фронт. Допомагаємо їм повертатися в зону бойових дій наповненими і мотивованими, а не виснаженими”, — каже Юрій Акименко.

У центрі є безплатний спортзал для військових та їхніх родин

Славутич міститься неподалік кордону з Білоруссю, і послугами СПЦ користуються військові з прикордонних загонів. А ще мобільні групи центру самі відвідують військових-прикордонників у сусідніх громадах.

СПЦ реалізує і всеукраїнський проєкт. Психологиня центру Дар’я Мельник модерує спільноту для дружин загиблих військових, яка створена для взаємної підтримки і допомоги.

Також центр проводить просвітницькі заходи для цивільних, де розповідають, як краще взаємодіяти з ветеранами і як підтримати тих, хто повернувся з фронту.

Місця є, пацієнтів немає

Для військових із травмами та пораненнями в Славутичі також працює відділ фізичної реабілітації в міській лікарні. Він у лісі.

Інтер’єр тут радше нагадує один із модерністських корпусів Київського університету Шевченка, ніж типову радянську лікарню. Сонячні промені проникають у вікна й наповнюють коридори м’яким світлом. Із вікон видніється поліський ліс.

На другому поверсі є кілька кабінетів фізичної терапії. Тут нове обладнання, яке лікарні надали благодійники для реабілітації військових та інших пацієнтів.

Проте зараз у лікарні на стаціонарі перебуває лише один пацієнт військовий — Міша.

Міша під час захисту Славутича навесні 2022 року

Міша місцевий, раніше працював на Чорнобильській АЕС, а під час повномасштабної війни долучився до війська. У перші дні Славутич опинився в оточенні, поруч велися бойові дії. А наприкінці березня місто на три дні окупували російські військові. Під час наступу росіян Міша втратив товариша.

У перші тижні на війні хлопець порвав зв’язки на руці. Відтоді час від часу має відлучатися від служби на лікування та реабілітацію. Показує, як його рука досі не може повністю розігнутися. “Після однієї з операцій лікар сказав мені, що для повного відновлення функцій руки потрібно від пів року до двох років”, — пояснює Міша.

Хлопець вирішив лікуватися тут, адже це його рідне місто, а ще він добре знає цю лікарню і фахівців у ній. “Я служу не тут, тож чому б зайвий раз не побувати вдома?” — каже він. Крім того, Міша вже проходив тут реабілітацію після операції у 2022 році й був задоволений.

Лікувався військовий і в Києві, в Інституті травматології. Там, за його словами, більше медичного обладнання, але в Славутичі функції руки відновлюють так само добре. Міша щодня ходить на лікувальну фізкультуру й масажі. І вже за кілька тижнів перебування в лікарні помітив значний прогрес.

Футболісти

Міська лікарня, на відміну від СПЦ, раніше не займалася реабілітацією військових, однак із 2022 року працює і з ними.

Фізичний терапевт лікарні Сергій Руденко

Військових із протезами лікарня досі не приймала, однак має обладнання для реабілітації таких пацієнтів. Також тут працюють фахівці, які вже багато років займаються фізичною реабілітацією.

Травми війни складніші, ніж “цивільні”, і відновлюватися після них треба набагато довше.

“До повномасштабної війни в мене найтяжчими випадками були футболісти, які порвали хрестоподібні зв’язки під час гри, чи дівчина, яка на весіллі підвернула ногу, — розповідає фізичний терапевт Сергій Руденко. — А військові потрапляють сюди з важкими травмами після кількох операцій, і їхня реабілітація дуже болюча”.

Під час тривалого лікування військові не виконують жодних вправ, їхні травмовані кінцівки можуть не рухатися тижнями. Це також ускладнює процес відновлення.

Як і СПЦ, міську лікарню регулярно відвідують військові, що перебувають на ротації на прикордонні. “Їм лікарі допомагають переважно з болем у спині, що виникає внаслідок носіння важкого спорядження”, — розповідає старша медсестра лікарні Наталія Любіна.

У лікарні проходять реабілітацію і військові, і цивільні

Працетерапія

На протилежному від лікарні кінці міста міститься центр реабілітації осіб з інвалідністю “Благодар”.

Директорка “Благодару” Ганна Лутченко розповіла, що центр допоміг одному військовому частково відновити мовлення та функції тіла після інсульту і реабілітуватися після контузії.

Цей військовий лікувався в “Благодарі” майже рік — із початку травня 2023-го до кінця лютого 2024-го. За цей час він пройшов два курси медичної реабілітації: масаж з елементами лікувально-фізичної терапії та фізіотерапію. А мовлення відновлював на заняттях із логопедом.

Герб Славутича на формі одного з військових, які захищають український кордон

Реабілітація була нелегкою, працівники центру і сам військовий докладали багато зусиль для відновлення. Перший місяць чоловік приходив до центру щодня, а потім двічі на тиждень займався з логопедом. Виконувати вправи потрібно було і вдома. У пацієнта була невропатія лицевого нерва (порушення функції мімічної мускулатури обличчі), тож його навчили робити самомасаж, щоб зняти напруженість.

Ще військовий виконував артикуляційну гімнастику для відновлення артикуляційної моторики. Це здатність рота, язика і губ рухатися, щоб правильно утворювати звуки під час мовлення.

“Він забув звуки, букви, не розумів слова. Тож довелося починати із самого початку: вивчали букви, пробували читати, називати предмети, потім розвивали фразове мовлення, відновлювали активний словник (слова, які ми активно використовуємо щодня. — Ред.). Військовий заново навчився формулювати фрази”, — згадує Ганна Лутченко.

“Цей випадок складний, — каже директорка “Благодару”. — Моторика руки і ноги покращилася, мовлення також, але повністю вони ще не відновилися”.

Зараз у військового перерва в процедурах, а потім на нього чекає ще один курс реабілітації.

Кабінет фізичної реабілітації в “Благодарі”

Ще двом військовим працівники “Благодару” допомогли реабілітувати тіло після поранення.

“Один із військових знав наш центр, адже ми колись поставили його донечку на ноги. Дитині було два роки, вона не ходила, лікарі перенаправляли її в різні заклади, і саме в нашому вона почала ходити”, — розповідає Ганна Лутченко.

Як і славутицька міська лікарня та СПЦ, “Благодар” має державне фінансування, тож реабілітація для військових тут безплатна. Раніше центр надавав послуги для дітей з інвалідністю, однак його пацієнти виросли, а “Благодар” і далі їм допомагав. Так заклад здобув досвід реабілітації дорослих.

“Благодар”, як і міська лікарня, надає послуги фізіотерапії (до певного моменту, бо нещодавно терапевт звільнився через низьку зарплату) та лікувального масажу. Також у центрі є логопед, який допомагає відновити мовлення. Проводять тут і працетерапію: пацієнти можуть обрати одну з активностей (їх дуже багато), які допомагають покращити ментальне здоров’я.

Директорка центру “Благодар” показує роботи пацієнтів

Весь центр задекорований роботами своїх пацієнтів. На сходах тут висять аплікації зі шкіри, на поличках у кімнатах, де проводяться заняття, стоять свічки, гончарні вироби та вишиті картини, а на вішаку висять футболки з принтами. Все це можна зробити в центрі на заняттях із працетерапії. Про те, як цей вид терапії допомагає військовим, ми розповідали тут.

Без бар’єрів

З 2021 року міська рада працює над тим, щоб зробити Славутич безбар’єрним містом. Це помітно одразу на в’їзді. На проспекті Дружби народів, який пронизує весь Славутич від вокзалу до виїзду з міста, на стареньких радянських хідниках помітні ділянки нового асфальту. На цій дорозі в місті облаштовано найбільше понижень перед пішохідними переходами.

Поки що не все в місті має ідеальний вигляд, однак для зручності містян тут створили карту, де можна побачити, які маршрути вже є безбар’єрними, які будівлі є доступними і де є облаштовані для людей з інвалідністю вбиральні, а над чим ще треба працювати. Такі проєкти курирує омбудсмен із безбар’єрності Славутича Тетяна Мельник.

Тетяна Мельник показує мапу безбар’єрності Славутича

Ці напрацювання надихнули місцеву владу створити в Славутичі великий реабілітаційний центр для військових. Однак ідею поки що не вдалося реалізувати.

“Ми працюємо над безбар’єрністю, у нас хороша екологія в місті, поруч ліс, чиста вода — усе це створює ідеальні передумови для того, щоб тут з’явився центр реабілітації. Але ми були романтиками, коли вирішили створити такий центр. У реальності зробити це виявилося не так просто. Проте ми йдемо до цієї ідеї step-by-step”, — розповідає міський голова Юрій Фомічев.

Державні кошти поки що не дають змоги втілювати в життя такі масштабні плани, а інвестори, які могли б профінансувати створення реабілітаційного центру, заходити в місто поки що не збираються.

Міський голова Юрій Фомічев розповідає про політику безбар’єрності Славутича

Зараз місто все одно підлаштовується під реалії війни: у міській лікарні тепер працює ерготерапевт, туди закупили додаткове обладнання для реабілітації, працівники державних служб вчаться взаємодіяти з ветеранами, а місцева влада продовжує роботу над безбар’єрністю. Ідея створити комплекс реабілітації досі існує, але без фінансування ці плани поки що залишаються лише концепцією.

Славутич запрошує військових до себе на реабілітацію. А щоб їм було комфортно, місто може розмістити на стаціонарне лікування не лише самих ветеранів, а ще й їхні родини. Крім того, родичі військових можуть отримувати психологічну допомогу в Соціально-психологічному центрі Славутича.

Славутич чекає з російського полону своїх захисників

---

Матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, Агентства США з міжнародного розвитку чи уряду США.