Живий Журнал
 
ЖЖ » Новини » Люди і Суспільство » 2024 » Май » 15 » 12:13:05

«Дрон врятував моє життя на полі бою. Тепер я допомагаю їх виготовляти» - історія Миколи Ворончука

15.05.2024, 12:13:05 4069 0 Помилка?Помилка в тексті?
Виділили слово мишкою
і натисніть Ctrl+Enter
«Дрон врятував моє життя на полі бою. Тепер я допомагаю їх виготовляти» - історія Миколи Ворончука

"Мені того дня пощастило багато разів", - каже Микола Ворончук. 16 січня поранений український військовий лежав на холодному насипу поблизу окопів. Він розповідає, що спочатку росіяни хотіли його застрелити, але потім розділи догола і кинули, "щоб здох як собака".

Чоловік лежав майже голий. Росіяни зняли його турнікет і забрали собі.

Але Микола каже, що поповз до тіла мертвого росіянина, який лежав поруч, зняв з його бронежилета турнікет і наклав собі на поранену руку. На сирій землі він лежав понад п'ять годин. Було дуже холодно.

Невдовзі почала працювати українська артилерія. Над Миколою повис дрон і він зрозумів, що це його шанс на порятунок.

"Я постійно молився, щоб врятуватись, я дуже хотів додому. Коли побачив наш дрон, я помахав, що я живий. Зрозумів, що мене побачили, і в мене з’явився шанс на порятунок", - каже Микола.

Чоловік не відчував руки, на адреналіні, навіть не відчував болю. "Я розумів, що або виживу без руки, або не виживу в принципі".

В той момент Микола не міг і подумати, що в нього буде нова, "розумна" рука і він зможе робити нею дрони.

"Роздягли до трусів"

Микола воював у складі 79-ї десантно-штурмової бригади. Спершу корегував артилерію, потім став навідником.

Того дня у артилеристів зламався навідний механізм на гарматі, і щоб військові "не сиділи без діла", їх відправили на спостережний пункт.

Це було в селі Новомихайлівка на Донеччині. Командири по рації запевнили Миколу, що обстановка там спокійна, нічого не відбувається. Військові послухали і вирішили не брати з собою багато зброї та боєприпасів.

"Приблизно о 7 ранку росіяни пішли в наступ на наш спостережний пункт", - згадує Микола.

Микола Ворончук 478

АВТОР ФОТО,МИКОЛА ВОРОНЧУК

Микола воював у складі 79-ї десантно-штурмової бригади

Військові трималися дві години, а потім закінчився боєкомплект.

"Російські спецпризначенці зайшли на нашу позицію. Мене поранили з кулемета в руку, одного побратима вбили, троє залишились живі. Їм казали: "Не бойтесь, будете жить, все будет хорошо", - згадує військовий.

"Мої товариші надіялися на полон. А їх відвели 300 метрів вище по посадці і розстріляли".

Микола з пораненою рукою лежав на бруствері, біля окопів. Подумки, каже він, попрощався з життям, але все ж молився, щоб вижити. Російські солдати підійшли до нього, забрали його турнікет і мобільний телефон.

Один з них наставив рушницю, хотів "добити" лежачого. Але з якоїсь причини передумав, забрав у нього одяг і просто кинув Миколу помирати на морозі.

"Куля зайшла в руку. При цьому вона витягнула із бушлата волокно і закрила мені артерію. Я не стік кров’ю відразу. До того ж, довго лежав на холоді і була менша циркуляція крові", - каже чоловік.

"І ще одне диво, коли наша артилерія била по ворожих позиціях, наді мною пролітали осколки від снарядів, жоден мене не зачепив".

Коли він побачив дрон, який летить з боку українських позицій, то помахав йому вцілілою рукою.

"Я дав знак, що живий і через 15- 20 хвилин підійшов бойовий медик. Вколов знеболювальне. Потім ми бігли 4 кілометри до евакуаційного БТР",  - згадує чоловік.

На війну пішов замість брата

Микола Ворончук 438

АВТОР ФОТО,МИКОЛА ВОРОНЧУК

Микола твердо вирішив доєднатись до лав ЗСУ, хоча мав бронь

До війни Микола наймався на різну роботу: зрізав небезпечні дерева над будинками, чистив колодязі. У 2017 році він влаштувався слюсарем-електромонтажником на залізницю у рідному місті Жмеринка. Працював у ДЕПО: ремонтував вантажні вагони, підйомники. Поруч з ним працював  його молодший брат.

Повномасштабне вторгнення вони обидва зустріли на роботі. Бачили вранці 24 лютого над головами ракети.

Уже тоді Микола зрозумів, ця війна не омине нікого.

"Коли був приліт двох ракет у Жмеринці, я був за 200-300 метрів від епіцентру вибуху. Це неподалік від ДЕПО. Того дня зламався кран і мене викликали ремонтувати. Вийшов перекурити і раптом  чуємо вибух. Не було ні шоку, ні страху, стало зрозуміло, що це війна і треба  щось робити”.

Микола твердо вирішив доєднатись до лав ЗСУ. Спершу пішов у військкомат. Там відмовили, бо мав бронь. Потім, каже, ходив на блок-пости і просив військових вручити йому повістку.

"У серпні 2022 року хотіли мобілізувати мого меншого брата. Він проходив строкову службу і не мав бронювання. Але мені вдалося домовитися з військкомом, що піду замість нього", - каже Микола.

"Брат поїхав додому, а я пішов на війну. Спершу, звісно, казав, що піде зі мною. Та я відправив його додому".

Під час війни закохався

Після поранення Миколу завезли у лікарню в Покровську. Там до нього підійшов лікар, поглянув на почорнілу поранену руку і відразу промовив: "Ти ж розумієш?"

І Микола розумів - руку не врятувати.

Найбільше чоловіка підтримувала кохана Яна.

Вони були знайомі давно, але дружили. На відміну від батьків, від яких довго приховував, що воює в гарячих точках, Яні Микола розповідав, де він і загалом описував ситуацію.

Перед пораненням ці стосунки, каже чоловік, дуже підтримували його моральний дух, і так виникли почуття.

Микола Ворончук 1280

АВТОР ФОТО,МИКОЛА ВОРОНЧУК

Микола каже, що не приніс війну до себе додому

Микола подзвонив Яні на другий день після операції. Вона його заспокоїла, коротко сказавши, що все буде добре.

"Це прозвучало якось холодно, і я вирішив, що вона відмовиться від мене. Але за кілька днів Яна заходить у мою палату в Дніпрі".

"Я злякався, рознервувався. Бігом накрив покривалом плече. А вона каже: ти думаєш я не розумію, що там?"

Микола каже, що у той момент зрозумів, що Яна його не кине.

Протез

З Покровська Миколу перевели в шпиталь у Дніпро, потім - у Вінницю.

"Спершу від держави мені запропонували безплатно встановити на руку нерухомий косметичний протез. Я відмовився".

Микола став шукати, де ще можна протезуватися і знайшов клініку Protez Foundation. Протезування у результаті він проходив у Міннесоті, США.

Там йому встановили розумний біонічний протез від Esper Bionics, зроблений в Україні. Цей протез начинений електронікою, має шість двигунів. Може підіймати 12 кілограмів.

Серед мінусів - боїться запилення й води. Микола пояснює, що від пилу будуть стиратися шестерні.

Микола Ворончук 600

АВТОР ФОТО,МИКОЛА ВОРОНЧУК

Микола каже, шо швидко навчився користуватися протезом

"Мені знадобилось пів хвилини, щоб зробити один рух. Я швидко навчився користуватись протезом. Наступного дня після встановлення тримав паперовий стаканчик. З цим протезом я не відчуваю себе інвалідом", - каже Микола.

Реабілітація та хобі

Микола проходив реабілітацію на Закарпатті. Це була філія клініки Protez Foundation.

Спочатку, каже він, був трохи у відчаї, що з протезом не може повернутися на попередню роботу. Про свої переживання він ділився з працівниками клініки, волонтерами.

"Я ще зі шкільних років любив конструювати, часто потрапляв у ситуації, пов’язані з електрикою, било током кілька разів, - сміється Микола. -  Я складав павербанки, сам робив зарядні пристрої до автомобілів"

На реабілітації військового познайомили з волонтерами лабораторії безпілотників "Дронарня". Там збирають, розробляють і ремонтують дрони на фронт.

Головний інженер й ідеолог "Дронарні" Максим Шеремет запросив Миколу в Київ, щоб показати, як складати безпілотники.

"Я бачив, що це війна дронів і вони дуже потрібні", - каже чоловік.

Микола Ворончук 477

АВТОР ФОТО,PROTEZ FOUNDATION

Микола не міг і подумати, що в нього буде нова, розумна рука і він зможе робити нею дрони

Перший дрон біонічною рукою Микола складав понад тиждень. Коли знову взяв у руки паяльник, емоції переповнювали.

"Я одного дня трішки спробував паяти, іншого. Це було не з першого разу і навіть не за день. Це було радісне відчуття. Я був трішки у відчаї, що не можу займатися улюбленою справою. Але коли зрозумів, що можу паяти - ці емоції ні з чим не зрівняти".

Зараз Микола складає дрони як в лабораторії у Києві, так і в себе вдома у Вінницькій області.

Нове життя після травми

Микола каже, що не приніс війну до себе додому.

Чоловік запевняє, що зумів залишити пережите позаду, почав життя заново. Після протезування він чекав нагоди освідчитися Яні. Запросив її на концерт Артема Пивоварова і домовився з організаторами, щоб прямо зі сцени освідчитися коханій.

"Одружилися ми в мій день народження, 7 жовтня минулого року. Відзначатимемо в один день дві великі події - народження і весілля", - каже Микола.

Микола Ворончук 960

АВТОР ФОТО,МИКОЛА ВОРОНЧУК

Микола і Яна

В червні чоловік планує переїжджати з родиною на Закарпаття. У клініці, де він був на реабілітації, його взяли на роботу адміністратором. Микола консультуватиме поранених бійців, допомагатиме їм впоратися з ПТСР.

Уже зараз він спілкується з пораненими телефоном.

"В них до мене більше довіри, ми ж були в однакових умовах. У клініці я людина першого контакту. Слухаю військового, направляю до інших фахівців і підказую, ділюсь досвідом", - каже Микола.

Микола Ворончук 960

АВТОР ФОТО,PROTEZ FOUNDATION

Микола Ворончук склав уже 10 безпілотників і не планує зупинятися

Чоловік був вражений різницею у ставленні до ветеранів у США та Україні.

"Такі хлопці як я часто почуваються, як використаний матеріал. Добитись чогось - нереально після поранення", - веде далі чоловік.

Військовий каже, що змушений був оскаржувати висновки ВЛК. Його з ампутованою рукою хотіли визнати обмежено придатним.

Він домігся, аби його визнали непридатним до військової служби. Попри різні розчарування, він продовжує складати дрони і допомагати державі.

Свою мотивацію пояснює легко: "Саме дрон врятував моє життя".

Сьогодні Микола Ворончук склав уже 10 безпілотників і не планує зупинятися.

Автор: Леся Родіна, для ВВС Україна. 14 травня 2024


Тэги: дрони, війна в україні, протез

Схожі новини:


Комментариев: 0
Оголошення на ЖЖ інфо: