Синдром ледачих дівчат. Чому нічого не робити буває корисно для здоров'я і добробуту

Чи повільніший, більш усвідомлений темп життя дійсно допоможе подолати стрес – чи це просто ще один недосяжний спосіб життя для привілейованих?

Як вам ідея нічого не робити протягом року? Ані роботи, ані електронних листів, ані кар’єрного зростання, ані прагнення, ані досягнень, ані продуктивності.

У багатьох із нас сама така думка колись могла викликати тривожний напад: адже робота – це статус, заробіток – це досягнення, а зайнятість – те, чим можна похвалитися? Але в наші дні "рік нічого" звучить скоріше омріяно, навіть бажано – відбулася, як то кажуть, зміна настрою.

Автор фото,Alamy

Міленіали дедалі активніше просувають концепцію #SlowLiving – хештег використали понад шість мільйонів разів в інстаграмі. Покоління Z тим часом стало піонером "тихого звільнення" та "роботи ледачих дівчат", коли людина робить мінімум на роботі, щоб зберегти свою енергію для більш значущих сфер свого життя, чи то хобі, стосунки чи догляд за собою.

Люди різних поколінь об’єднуються в тому, що хочуть працювати менше: у Британії та деяких інших країнах серйозного поширення набуває концепція чотириденного робочого тижня.

Якщо підсумувати - суєта закінчилася, а на її місце прийшов відпочинок. Про це з власного досвіду знає Емма Геннон - письменниця, авторка подкастів і підприємиця опублікувала "Рік нічого" (A Year of Nothing) – розповідь про цілих 12 місяців відпочинку. Книга виявилася настільки популярною, що її швидко розпродали і тепер вона чекає на свій наступний тираж.

Не те, щоб спочатку це був усвідомлений вибір нового способу життя - Геннон страждала від такого сильного вигорання, що в неї просто не було іншого вибору, як припинити роботу.

Тепер вона описала свій шлях до здоров’я за допомогою невимогливих занять, таких як ведення щоденника, перегляд дитячого телебачення, спостереження за птахами та плавання в холодній воді.

Геннон, яка була апологеткою культури дівчат-босів 2010-х років, відходить від неї у своїй останній книзі "Міф про успіх: відмовитися від ідеї мати усе" (The Success Myth: Letting Go of Having It All), у якій вона розповідає, як невпинне прагнення до успіху рідко приносить справжнє щастя. Але саме переживання повного вигорання змусило її по-справжньому відчути та зрозуміти важливість відпочинку.

Автор фото,Paul Storrie

"Озираючись назад, я розумію, що було багато тривожних дзвіночків: відчуття розгубленості, пульсуючий головний біль, неможливість зосередитися на речах, які тебе оточують у кімнаті, досить страшні речі. Але я відкидала їх", - згадує вона.

Аж поки раптом у 2022 році її організм перейшов у режим "примусового відключення".

"Я не могла дивитися на телефон, не могла дивитися на екран, не могла йти вулицею, не відчуваючи себе слабкою. Було таке відчуття: "Ти не можеш пройти через це - ти маєш зупинитися", - каже Геннон.

"Багатьом людям з хронічним вигоранням доводиться дійти до цього моменту, перш ніж вони зроблять перерву в роботі, бо в нашому суспільстві ми змушені йти далі й не зупинятися за будь-яку ціну", - додає вона.

"Але ми створені для того, щоб дрімати й гуляти парком. Ходити плавати й дивитися на небо. Це дуже важливо", - наполягає Геннон.

І вона сповнена рішучості вивчити уроки свого вигорання та свого одужання й вести повільніше, більш усвідомлене життя.

"Ніщо не варте твого здоров'я", - вважає авторка.

І вона в цьому не одинока - останнім часом з'являється дедалі більше книг, які заохочують нас уповільнити темп свого життя.

Книга Дженні Оделл "Як нічого не робити: протистояння економіці уваги" (How to Do Nothing: Resisting the Attention Economy) стала сенсацією 2019 року, пов’язавши виснаження нашого мозку з тим, як жадібні до прибутку технології та соцмережі живляться нашою увагою та відволікають нас. Вона виступала за переналаштування нашої свідомості на природний світ навколо нас і на наше власне "я".

Оделл також є однією з авторів, які заохочують до активного опору невпинним очікуванням, що "у світі, де наша цінність визначається нашою продуктивністю", кожна година і хвилина нашого часу мають бути використані з користю – якщо не в роботі, то в самовдосконаленні.

Протистояння тиску постійної оптимізації також знайшло відображення у книзі Олівера Беркемана "Чотири тисячі тижнів" 2021 року, яка нагадує нам, що життя коротке, і ми ніколи не встигнемо виконати все зі списку справ.

Замість того, щоб прагнути бути ще ефективнішими, каже він, ми повинні зосередитися на тому, що справді має значення, відмовитися від перфекціонізму та повніше жити сьогоденням.

Автор фото,Alamy

І, схоже, ідея нічого не робити дійсно набуває популярності: ви, можливо, помітили нещодавнє поширення поняття "ніксен" - це голландський термін, що означає "усвідомлено нічого не робити".

Книга Ольги Меккінг "Ніксен" (Niksen), опублікована під час пандемії, явно зацікавила читачів, і за нею послідувала велика кількість інших, багато з них у формі "Маленької книги Хюгге" - здається, ми любимо приймати легкозасвоювані поради щодо способу життя від північноєвропейських країн.

Навіть саме слово "відпочинок" стало чимось на зразок модного терміну. Опублікована в 2022 році книга "Зупинися, відпочинь, будь" викладачки йоги Октавії Рахім допомагає читачам, які переживають значні зміни або періоди невизначеності, уповільнити темп і повернутися до себе. Замість того, щоб використовувати йогу для того, щоб досягти інстаграмних кубиків преса, вона наголошує на тому, що ця практика може подарувати нам самопізнання та спокій.

"Мистецтво відпочинку" (The Art of Rest) Клаудії Геммонд також має практичну спрямованість: у її розділах описані 10 видів діяльності, які найкраще розслабляють, підтверджені глобальними дослідженнями, а також аргументована важливість усвідомленого розслаблення – прийняття ванни, читання книги чи проведення часу на природі.

"Відпочинок - це не розкіш, а необхідність", - пише Геммонд.

Водночас книга Кетрін Мей "Зимівля" (Wintering) має підзаголовок "Сила відпочинку й усамітнення у важкі часи" й містить ліричну розповідь про те, як авторка вчиться сприймати сезонність життя: бувають періоди, коли нам потрібно, замість того, щоб рухатися уперед, зробити крок назад і подбати про себе.

"Уповільнити темп, дати собі більше вільного часу, висипатися… відпочинок зараз вважають радикальним заходом, але він є необхідним", - пише вона.

Щоправда, дехто просто виступає за бездіяльність як засіб досягнення мети: книга Алекса Соджунг-Кіма Панга "Відпочинок" (Rest) має підзаголовок "Чому ви досягаєте більше, коли працюєте менше". У ній надмірна робота розглядається як проблема продуктивності, а не екзистенційна.

Втім, вона була опублікована у 2016 році, коли цінність відпочинку все ще зводилася до майбутніх більших досягнень. Сьогодні ми частіше виступаємо за відпочинок заради нашого психічного здоров’я, духовного добробуту, відчуття балансу між роботою та особистим життям і навіть просто для розваги.

Усі ці книжки дуже різні - відверто кажучи, є прірва між радикальними, але часто академічними теоріями Оделл і приємними книгами, які заохочують вас прийняти ванну або погратися з кольоровими олівцями.

Але сама наявність такої їхньої кількості та різноманіття вражає: щось дійсно має відбуватися у суспільстві, раз ця тема змогла одночасно охопити тенденції соцмереж, високоінтелектуальні есеї та легкозасвоювані книги для самодопомоги.

Радикальний відпочинок

То чому ж у західному світі стався такий поворот: від культури зайнятості та кар'єризму до тихого звільнення, радикального відпочинку та повільного життя? Причина проста: ми всі дуже втомилися.

Принаймні, так вважає Геннон: "Усі страшенно втомилися. Ми всі якимось чином намагаємося утримати всі м’ячі в повітрі, - розповідає вона BBC. - У нас є тіло і розум, про які потрібно піклуватися, і я не думаю, що ми це дійсно робимо".

Важливим фактором також є технології: виявилося, що можливість відповідати на електронні листи на телефоні не зробила нас ефективнішими, а лише змусила нас більше працювати. Повсюдність соціальних мереж спонукає нас документувати кожен дюйм нашого життя, шукати в ньому контент і постійно працювати над розвитком власного бренду.

Популяризація додатків для відстеження фізичних показників також перетворює дозвілля, фізичні вправи та навіть найнеобхідніші життєві потреби, такі як їжа та сон, у дані, які можна порівнювати та покращувати: ви можете відстежувати свій сон, реєструвати свій сніданок, час пробіжки, записувати, який фільм ви подивилися, стежити за своїм менструальним циклом.

Автор фото,Chani Bockwinkel/ Penguin

Для багатьох, хто почав опиратися культурі невпинної роботи, цьому сприяла пандемія. Звісно, це був жахливий час, і зовсім не спокійний для багатьох, але для значної кількості людей робота призупинилася або вперше робилася вдома.

Для деяких зникли поїздки на роботу, як і багато факторів, які нас зазвичай відволікали. У багатьох не було іншого вибору, окрім як уповільнити темп або нічого не робити. І деякі люди зрозуміли, що вже не хочуть від цього відмовлятися.

Свою роль також могла зіграти зміна поколінь. Міленіалів називають поколінням, яке вигорає, і поєднання їхнього виховання, спрямованого на наполегливу роботу задля досягнення успіху, з реальною горою боргів у нестабільному світі після фінансової кризи, стало серйозною проблемою для багатьох.

Геннон звинувачує у феномені цього покоління їхніх батьків: "Бебі-бумери дуже люблять споживацтво, за статистикою, вони купують найбільше технологічних речей, володіють найбільшою кількістю нерухомості, вони люблять речі, гроші та успіх – і я думаю, що діти бебі-бумерів, міленіали, по суті, хотіли справити на них враження: досягайте успіху, і тоді ваші батьки зможуть пишатися вами".

Хронічне вигорання є, в корені, результатом життя в умовах глобального капіталізму, а рішення жити повільніше – це реакція проти споживацького мислення, яке пропагує капіталізм.

Геннон сподівається, що нинішній відхід від постійного прагнення статусу чи матеріальних речей до бажання мати більше вільного часу може бути здоровою ознакою для нашого суспільства.

"Люди справді починають приходити до того, що якщо у вас є дах над головою і ви можете оплачувати рахунки, що вам ще потрібно?" - каже вона.

Автор фото,Alamy

Звісно, ​​ця троянда має шипи: усі, хто пише про те, що витрачають менше часу на роботу та більше відпочивають, виглядають… як це правильно сказати... вже дуже привілейованими.

Геннон опублікувала кілька книжок-бестселерів і дуже непогано заробляла лише на своєму інформаційному бюлетені The Hyphen (який вона фактично вела у свій "рік нічого"). Дженні Оделл, коли писала про бездіяльність, була професоркою Стенфордського університету. Кетрін Мей якимось чином змогла просто звільнитися з роботи і навчати дитину вдома під час своєї "зимівлі".

Тим часом "повільне життя" звинувачують у тому, що воно надто зосереджено на недосяжній естетиці – в інстаграмі цей хештег чомусь веде до безлічі фотографій заміських будинків, білих жінок, які розставляють квіти, і великої кількості постільної білизни нейтральних тонів. Можливо, "нічого не робити" - просто ще один спосіб похвалитися модним способом життя?

Багато видів дозвілля, про які пише Геннон, коштують грошей: ретрити, рефлексотерапія, лайф-коучинг, численні відпустки та відпочинок у заміських будинках. Тож я запитую її, що робити якщо ти вигорів, бо працюєш на двох роботах, щоб просто звести кінці з кінцями, і не можеш взяти відпустку?

Геннон швидко визнає, наскільки їй пощастило, що вона змогла припинити працювати, але припускає, що в першу чергу йдеться про зміну свідомості – що допомогти може навіть день або тиждень, у які ви дозволите собі відпочити. І, наполягає вона, варто пам’ятати стару приказку: найкращі речі в житті є безкоштовними.

Вона пригадує день, коли вона дуже страждала від вигорання, і все, що вона змогла зробити - це прогулятися та купити нарцисів за 1 фунт. Простих дій - розім'яти ноги, а потім поставити радісні жовті квіти у вазу - було достатньо, щоб вона змогла витримати цей день.

"Річ не у тім, куди ти йдеш або що ти бачиш – я просто хочу зробити щось, що підніме мій настрій. Ми всі знаємо, що це не коштує грошей", - каже вона.

Автор: Голлі Вільямс, BBC Culture