Фарерські острови. Європейська нація, якою правлять вівці

Фарерські острови, назва яких у перекладі означає "Овечі острови", багато в чому завдячують своєю унікальною ідентичністю саме цим витривалим створінням із кудлатою шерстю.

У Національному архіві Фарерських островів у столиці, Торсгавні, я відкрив невелику картонну коробку й побачив старовинну книгу в шкіряній палітурці, відполіровану за сотні років користування.

Вона відома як Seyðabrævið ("Овечий лист"). Це збірка законів, видана тодішнім правителем Фарерських островів Ерлом Хаконом Магнуссоном у 1298 році, яка є найстарішим документом країни, що зберігся. Серед іншого, у ньому детально описаний рівень компенсації, яка має бути виплачена, якщо людина дозволяє своїй собаці ганятися за чужими вівцями, відбирає пасовище у сусідської отари або заганяє дику вівцю в стадо іншого пастуха, тим самим турбуючи "спокійніших" тварин.

Я провів рік на цих малонаселених островах, і ніколи не почувався самотнім, блукаючи темно-зеленими горами, оскільки майже завжди зустрічав на своєму шляху овець. Понад тисячоліття ці витривалі істоти з кудлатою шерстю пасуться на порослих травою схилах, прикрашаючи собою мальовничий ландшафт цих віддалених, вітряних островів та формуючи ідентичність їхніх мешканців.

Автор фото,Tim Ecott

Загублені у Північній Атлантиці між Шотландією та Ісландією, 18 вулканічних Фарерських островів фактично є віддаленою частиною Скандинавії. Тут є традиційні дерев’яні будинки, вкриті дерном - і водночас блискавичний, майже повсюдний Wi-Fi, якого можна очікувати в інших скандинавських країн. Але також тут є гучні водоспади, гострі скелі та карколомні фіорди, які приваблюють рекордну кількість мандрівників, які відвідають ці острови у 2024 році.

Першими тутешніми поселенцями у 6 столітті н. е. стали ірландські монахи, а у 9 столітті на островах оселилися вікінги. Сьогодні Фарерські острови є автономною територією Королівства Данія, при цьому 54 000 місцевих мешканців розмовляють своєю мовою - фарерською, яка дуже близька до давньоскандинавської.

І якщо є якісь сумніви щодо того, наскільки вирішальними для національної ідентичності островів є вівці, варто лише поглянути на їхню назву фарерською: Føroyar (Овечі острови).

Останні дослідження показують, що вівці населяли Фарерські острови відтоді, як там висадилися перші ірландські поселенці. Коли століттями пізніше на островах з’явилися вікінги, вони назвали їх на честь північноєвропейських короткохвостих овець, яких вони там зустріли.

Відтоді у цій важкодоступній, віддаленій країні, вирощування напівдиких овець для отримання м’яса та вовни (разом з риболовлею, китобійним промислом і полюванням на морських птахів) було ключовим фактором виживання протягом понад тисячоліття.

Отари традиційно переправляли морем у певні частини островів і, як тоді, так і зараз, вони зазвичай належать громаді. Більшість фарерських сімей досі мають частку в якійсь отарі, і багато людей – чи то лікарі, юристи, торговці чи вчителі – восени беруть участь у забої овець і справедливому розділі м’яса. І сьогодні майже в кожній фарерській сім’ї цілий рік в коморі зберігається бараняча нога.

Автор фото,Alamy

Відвідувачі Фарерських островів побачать цих кудлатих створінь всюди – іноді навіть на автостоянці єдиного аеропорту островів, а також вони щасливо пасуться на автомобільних розв’язках або жують трав’яні дахи старих фарерських будівель. Зрештою, 70 000 фарерських овець на островах навіть суттєво перевищують чисельність населення островів.

На Фарерських островах дмуть одні з найсильніших вітрів у Європі, а дощі зазвичай ідуть до 300 днів на рік. У їхньому не надто родючому ґрунті можна виростити небагато культур - основними є картопля, ріпа, морква та ревінь. Як наслідок, основним продуктом харчування є ферментована баранина. Цю пікантну їжу (відому як skerpikjøt) сформував унікальний вітряний клімат Фарерських островів, де ніколи не буває ані надто холодно, ані надто тепло.

Після осіннього забою м’ясо розвішують у навісах під назвою hjallur, де воно повільно висихає та заселяється шаром бактерій. М’ясо набуває сильного сирного смаку, проходячи кілька етапів – вологу (ræst), суху (turt) і кінцеву ферментацію (skerpi). За словами Йогвана Палла Ф'ялсбака, мікробіолога Фарерського харчового наукового та ветеринарного агентства, саме швидкий ріст бактерій на поверхні м'яса створює його характерний почорнілий вигляд.

"Ми знаємо, що на поверхні м’яса виявили понад 600 видів бактерій, – пояснює він. - Але ми досі не до кінця розуміємо хімічні процеси, які впливають на остаточний смак м’яса. Він змінюється залежно від вологості та температури повітря. Деякі люди кажуть, що за смаком можуть визначити, з якого острова м’ясо".

Автор фото,Tim Ecott

Однак вівці - це не лише м’ясо. У фарерській мові є стара приказка - Ull er Føroya gull, що означає "шерсть - золото Фарерських островів". Традиційний фарерський в’язаний одяг досі роблять із товстої пряжі, а у кожному селі є в'язальні клуби. Більшість місцевих жителів цілий рік носять характерні фарерські джемпери ручного в’язання.

Цілком природно, що у країні, названій на їхню честь, вівці стали чимось на зразок національного символу. Логотипом Національної ради туризму є голова барана. Однією з найпопулярніших марок пива в країні є Black Sheep. У центрі Торсгавна, де проживає 40% населення островів та розміщені вісім із дев’яти світлофорів країни, ви побачите бронзову статую барана. Її роги сяють, натерті дітьми, які люблять приходити й сидіти на його спині. Ця статуя, створена фарерським скульптором Рогві Хансеном, лише одна з кількох пам’ятників вівцям у столиці, серед яких також є група стилізованих сталевих овець, які жують траву біля культурного центру Nordic House.

Окрім того, щоб годувати фарерців, одягати їх і косили їхні дахи, вівці протягом багатьох років також надавали інші громадські послуги. Щоб допомогти підвищити свою туристичну популярність та, як висловилася Рада міністрів Скандинавських країн, "представити Фарерські острови світові", уряд Фарерських островів у 2016 році створив серію фільмів, знятих вівцями, які несуть камеру. Вони назвали свій аналог Google Street View Sheep View, і, за словами чиновників, це призвело до значного зростання туристичної обізнаності.

"Ми сподівалися, що люди побачать кумедний бік Sheep View, і з відносно невеликим бюджетом ми подумали, що це може бути незвичайна ідея, яка захопить уяву людей", - каже Гудрід Хойгаард, генеральний директор Visit Faroe Islands.

"Ми цінуємо наших овець, і вони є настільки важливою частиною нашої національної ідентичності, що здавалося дуже доречним прославити їх у всьому світі. Мені здається, що наші вівці також досить симпатичні", - додає він.

Автор фото,Alamy

Тим часом Хьогні Рейструп, який керує місцевим туристичним агентством Guide to the Faroe Islands, каже, що вони часто отримують запити з усього світу на маршрути, пов’язані з вівцями.

"У мене були клієнти з інших країн, де розвинена культура вівчарства, як-от Нова Зеландія та Австралія, які запитували, чи можемо ми надати гіда, який би відвіз їх на ферму, щоб познайомитися з фарерським пастухом і навіть взяти участь в осінньому загоні овець. Це дуже фотогенічна пора року", - каже Рейструп.

Туристи також можуть скуштувати страви, приготовані зі знаменитої ферментованої баранини, у ресторанах Торсгавна, зокрема в Ræst, розташованому неподалік від гавані. Деякі фермери також пропонують традиційні страви за схемою домашнього обіду, відомою як heimablidni (домашня гостинність), тоді як вівчар Якуп Петерсен пропонує походи з гідом на своїй землі поблизу села Калдбак, де відвідувачі йдуть до гірської хатини, щоб скуштувати skerpikjøt з його власних овець.

Єва ур Дімун - представниця восьмого покоління своєї сім’ї, яка займається розведенням овець на невеликому фарерському острові Стора Дімун, де вона живе зі своїм чоловіком Йогваном Йоном та їхніми 500 овець.

Автор фото,Tim Ecott

"Я захоплююся цими тваринами, вони такі витривалі й зовсім не нудні створіння, як може здаватися", - каже Єва після виснажливого дня, збираючи зграю на крутих схилах острова.

"Ми витрачаємо багато енергії, бігаючи за вівцями, і не можемо вижити тут без їжі та житла. Я відчуваю себе трохи неповноцінною, коли думаю про те, наскільки добре вони пристосовані до виживання в цьому місці. Вони дають ягнят і виживають усю зиму, харчуючися лише травою, і вони можуть витримувати вітер, дощ та сніг", - додає вона.

Щоб зрозуміти, як ці витривалі істоти навчилися пристосовуватися до унікального клімату Фарерських островів, відвідувачі можуть завітати до Національного музею Торсгавна, де у скляній вітрині демонструють невелику сім’ю з трьох коричневих овець. Вони набагато менші та мають менше вовни, ніж нинішні фарерські вівці, і їх упіймали наприкінці 19 століття на безлюдному острові Літла Дімун, розташованому лише за кілька кілометрів від ферми ур Дімун.

Це останні відомі зразки оригінальної фарерської породи, яку вікінги виявили на островах, коли прибули туди приблизно у 800 році нашої ери. Більші та важчі породи з Шотландії, Ісландії та Норвегії замінили місцеву породу в 19 столітті, щоб давати більше м’яса та вовну кращої якості.

Від вікінгів до данських землевласників і сучасних мандрівників, протягом багатьох років хвиля за хвилею люди їхали на Фарерські острови. Але увесь цей час на островах залишалися вівці, які скромно формували їхню унікальну ідентичність.

Тім Екотт - колишній кореспондент Всесвітньої служби BBC і автор книги The Land of Maybe: A Faroe Islands Year.

Автор: Тім Екотт, BBC Travel