«Поїздка у невідомість». Репортаж з Покровська: як живе місто поруч з фронтом. ФОТО

Марія Василівна Гончаренко з ціпком у руках сидить на лавці біля свого під'їзду. З нею поруч її сусідка, але розмова цього разу не клеїться. Їхнє мовчання зрідка переривають звуки віддалених вибухів. Вони стрімко встають, коли під'їжджає старенька "дев'ятка".

Це приїхали волонтери - допомогти Марії Василівні евакуюватися. З наближенням фронту вона вирішила залишити своє рідне місто.

Їй 69 років, і більшу частину свого життя вона прожила у Покровську.

"Ми жили собі спокійно і мирно, працювали до пенсії, - розповідає вона, ледь стримуючи сльози. - А що вони зробили з нами? Будь він проклятий цей Путін!"

Волонтери в синіх бронежилетах із написом організації "Проліска" допомагають перенести її речі в авто. Одна сумка і кошик з двома котиками - це все, що вона взяла з собою.

Вокзал зачинений, тому людей евакуюють на автобусах. Волонтери привозять Марію Василівну в центр збору.

"На який напрямок ви їдете?" - запитує адміністратор, звіряючи її зі списком.

"На Тернопіль", - тихо відповідає вона.

"У вас там є де жити? Зустрінуть?"

Марія Василівна хитає головою.

Місцева влада вивозить людей до Кривого Рогу, де евакуйованим з Покровського району надають житло.

Коли Марію Василівну попереджають, що поселення в Тернополі немає, вона махає рукою, запевняючи, що впорається.

Волонтери допомагають їй сісти в автобус. Біля сидіння ставлять кошик з її домашніми улюбленцями - котиками.

"Паспорт я вам поклала в сумочку. Упевніться, що він на місці", - інструктує Еліна Плужникова, волонтерка з "Проліски".

Людей везуть у Павлоград, це понад 100 км від Покровська. Евакуаційний потяг від'їжджає звідти тепер.

"Перш ніж виїдете, уточніть, де ви зупинитеся в Тернополі, - радить Плужникова. - Що ви будете робити, якщо прибудете вночі?"

"Та мене це не лякає", - відповідає Марія Василівна. На пропозицію знайти їй тимчасове житло, вона відмовляється. У руках вона тримає старий кнопковий телефон із контактами екстрених служб і волонтерів.

"Головне втекти звідси, - каже вона. - Серце вже зупиняється. Як бахне і все, вже не витримуєш, вже вмираєш".

Автобус поступово заповнюється. Жінка з собачкою сідає на заднє місце.

Бабусі з гіпсом на руках ледве вдається зайти через двері.

Маленькій Лізі волонтери дають солодощі на дорогу. Вона з нетерпінням просить маму відкрити пакетик. Для них ця вже друга евакуація.

Вони жили в Авдіївці і після повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му змушені були виїхати до Покровська. Увесь цей час Ліза з мамою сподівалися повернутися додому. А тепер вони їдуть ще далі.

Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський визнає, що Росія не вивела серйозні сили зі сходу України для захисту Курської області.

Однак в інтерв'ю CNN він заявив, що Курська операція все ж допомогла українським військам на Донбасі, оскільки Москва не може перекинути підкріплення на фронтові ділянки і тому обмежена у маневрах.

На моє запитання, наскільки правильним було рішення військового керівництва кинути добре підготовлені підрозділи на Курськ замість Донбасу, Дмитро, командир однієї з артилерійських гармат під Покровськом, відповідає ухильно.

"У керівництва краще бачення стратегічної ситуації для ухвалення таких рішень", - сухо каже він.

Його команда разом з іншими частинами 15-ї бригади Нацгвардії захищають ділянку біля міста Селидове. І бої в їхньому секторі дуже важкі.

"Інтенсивність іноді така, що ми вистрілюємо по 200 снарядів на день. Супротивник іде групами до 15 людей, іноді доходить до 60", - пояснює Дмитро.

І це тільки одна установка. На відміну від зимових місяців, коли артилеристи могли годинами чекати, роботи у бійців Дмитра зараз дуже багато.

"До бою!" - лунає команда, і солдати біжать до установки. У кожного - своє завдання. Один крутить колесо для налаштування потрібного градуса кута дула. Інший заряджає гармату.

Потім командир кричить "Гармата!" і смикає за мотузку.

У вухах шумить від вибуху. З роздратуванням згадую, що залишив вушні затички в авто.

З гаубиці - американської М-101 - вилітає гільза від снаряда і валить густий дим. Дивно, цю гармату використовували ще в часи Другої світової.

Завдання артилеристів - зупинити прорив піхоти й техніки. За їхніми словами, штурми відбуваються щодня без зупинок.

Увечері ми вирушаємо до місця, де базуються танкісти 110-ї бригади.

Петляючи ґрунтовими дорогами, автівка летить на максимальній швидкості. Щоб FPV дрони не дістали, пояснює водій.

З подивом помічаю комбайни, які продовжують збирати врожай, попри близькість фронту. А, можливо, просто намагаються встигнути, поки територія під контролем України.

З наближенням сутінків танки повертаються на "стоянку". Гул залізних гігантів чути здалеку. Вздовж поля з почорнілими соняшниками здіймається стовп пилу.

"Сьогодні було гучно", - кричить мені танкіст Олександр, вистрибуючи з ревучого Т-64. Його екіпаж виходить на позиції, і в разі проривів, вони мають прямим наведенням стримувати супротивника.

Командир батальйону підполковник Олег Дем'яненко, стверджує, що фронт на їхній ділянці стабілізувався, і просування російських військ зупинилося. 

Однак, каже він, зараз росіяни приділяють більше уваги правому флангу, районам на південь від Покровська, куди входить також і Селидове.

Це підтверджують щоденні зведення Генштабу. Так, 10 вересня Генштаб ЗСУ заявив, що зі 147 бойових зіткнень, 33 припали на Покровський напрямок, а на Курахівській ділянці фронту зафіксували 46 атак. В повідомленні згадуються населені пункти – Желанне, Українськ, Галицинівка, Красногорівка.

Це саме ті села, де є загроза оточення українських військових. Якщо подивитися на карту бойових дій і обвести лінією навколо них до села Невельське, що лежить ближче до Донецька, то утворюється величезний "котел", у якому можуть опинитися українські військові.

Саме на цій ділянці точаться запеклі бої, і є враження, що останніми днями для Москви це пріоритетніший напрямок, навіть ніж Покровськ.

Але наступ на це місто і його важливий транспортний вузол триває. Захоплення Новогродівки - тривожний сигнал, оскільки це фактично ворота, що ведуть на Покровськ.

До повномасштабного вторгнення Росії в місті мешкало 60 тисяч людей. Більша частина вже виїхала. Влада закликає тих, хто лишився, виїжджати негайно, поки це ще можна зробити відносно безпечно.

Однак не всі дотримуються цієї поради. Хтось боїться мародерів, хтось не хоче залишати старих родичів. А хтось сподівається, що фронт відсунуть, і "буде, як раніше".

Команда поліцейських з підрозділу "Білі янголи" об'їжджає постраждалі від обстрілів місця і допомагає людям евакуюватися.

Один з поліцейських Геннадій Юдін сам виїхав з Авдіївки. Довгий час він допомагав вивозити людей зі свого рідного міста. Тепер він це робить у Покровському районі.

Вони дозволили мені поїхати за ними в село, звідки надійшла заявка на евакуацію.

У камуфляжі й з рушницею в руках - фронт усе-таки поруч - він постукав у стару дерев'яну хвіртку. Вийшла жінка середніх років, представилася Наталією. "На евакуацію записувалися?" - запитує Юдін. "Та я не буду, - відповідає вона, - толку, кому треба".

Наталія вже виїжджала з села і каже, що повернулася за тиждень, щоб отримати гуманітарку, і з'ясувала, що низку речей витягли з дому за її відсутності.

"Пралки немає, пуфів немає, стільців немає. З погреба все повиносили повністю, посуди половини немає. Якби пізніше приїхала, то взагалі нічого не знайшла б", - бідкається вона.

"Давайте ми вас вивеземо. Найголовніше будете живі", - вмовляє її Юдін.  Вдалині, ніби на підтвердження його слів, лунають гучні вибухи. Наталія погоджується, коли їй кажуть, що евакуйованих розселяють у Кривому Розі.

Тим часом автобус, куди сіла Марія Василівна, уже заповнений. Волонтерка Еліна обіймає її і наказує телефонувати, якщо будуть проблеми. Марія Василівна у сльозах дякує їй.

Водій ще раз перевіряє всіх пасажирів за списком і сідає за кермо. Він знає, що їхати треба в об'їзд, оскільки міст на виїзді з міста дуже постраждав після нічних обстрілів і тепер закритий.

Автобус рушає. Люди з вікна махають і витирають сльози. Для них - це поїздка в невідомість. Але вони знають одне - на новому місці буде безпечніше, ніж залишатися біля лінії фронту.

Автор: Абдуджаліл Абдурасулов, BBC News, з Покровська