«У тюрмі били всіх полонених». Історія морпіха, який 2.5 роки провів у російському полоні

Юрій Гульчук мовчки дивився на смачну й поживну їжу, яку йому приносили на таці в палату Олександрівської лікарні Києва. 22-річний морпіх не міг її їсти. В нього не було сили, щоб підняти руку та взяти ложку. Він також майже не говорив.

Так тривало кілька днів після його звільнення з полону 14 вересня 2024 року. Тоді Україні вдалося повернути в рамках двох обмінів поспіль 152 своїх громадян.

“Коли я дізнався, скільки часу, зусиль, праці і скільки людей знадобилося, щоб визволити мене з полону, мені стало незручно”, - сказав він згодом про звільнення в інтерв’ю ВВС Україна.
 

Автор фото,Укрінформ

Кадри Юрія в обіймах мами Мілани Компанієць одразу після повернення в Україну облетіли майже всі українські та багато іноземних медіа. На той момент він практично не міг спілкуватися.

Його перші слова до мами, які та передала, були: “Чому люди такі жорстокі один до одного? Чому стільки болю? Чому стільки брехні?”

 

Мовчання в російському полоні

Юрію знадобилося кілька днів, щоб повірити в те, що він справді вдома, почати самостійно їсти та знову розмовляти з людьми.

“Навіть коли я вже був в реанімації Олександрівської лікарні й поспілкувався з папою та мамою, до кінця не вірилося, що я вдома”, - пригадує морпіх.

Майже рік у полоні він мовчав: “Я занурювався в мовчання поступово. Не було так, що я прокинувся й вирішив мовчати. Мовляв, наговорився з людьми”.

“Я не вважаю себе надмірно протестною людиною, - каже хлопець. - Я мовчав, бо так було треба, інакше не можна було”. Його мовчання стало певним психологічним і фізичним захистом.

Заговорити на волі було не так просто. “Щоб зробити це, мені довелося докласти зусиль. І це навіть не про те, що потрібно задіяти голосові зв’язки. Щоб голосно говорити або ж тим паче співати, кричати, потрібно напрягти якийсь ментальний м’яз, який ослаб. Його потрібно оживити”, - розповів він ВВС Україна.

Автор фото,Hromadske/Єлєна Калініченко

“Я просто хотів жити. Мені просто пощастило вижити. Але так пощастило не всім”, - каже він.

Загалом у полоні хлопець провів два з половиною роки: від 12 квітня 2022-го до 13 вересня 2024 року.

За цей час його етапували з однієї тюрми до іншої кілька разів. Його утримували в таких місцях неволі, як Оленівська колонія, Таганрозьке СІЗО-2 та тюрма в Мордовії.

Сніданок, який не забути

Юрій Гульчук наголошує, що не вважає себе “залізним морпіхом”.

Він почав строкову службу в батальйоні матеріально-технічного забезпечення 36-ої бригади ВМС у грудні 2021-го.

До того два роки вчився на китайській філології в Києві, але вирішив перервати навчання та піти до війська. За два тижні до масштабного російського вторгнення хлопець підписав контракт із ЗСУ.

Автор фото,Юрій Гульчук

24 лютого зустрів на КП на сміттєпереробному заводі в Маріуполі. “Ми прокинулися й почули, що щось бахнуло. На першому поверсі в нас вибило скло у вікнах. Це була друга лінія оборони. Ми переглянулися й вирішили, що щось вибухнуло десь на першій лінії. Потім ще поснідали “макарошками”.

Лише за кілька годин після цього сніданку Юрій дізнався, що почалася широкомасштабна війна. “Я подумав, що колись у книжках напишуть, що все почалося в Маріуполі 24 лютого. І ось я в Маріуполі. І сьогодні 24 лютого. Я уявлення тоді не мав, що мене чекало далі”.

26-27 лютого його взвод перевели із сміттєпереробного заводу на територію ВАТ “Азовобщемаш”. Там вони переїжджали з бункера в бункер. Там же його взяли в полон російські військові.

Автор фото,198-й навчальний центр ВМС ЗСУ

Кого били у тюрмі

“Ставлення до нас у полоні залежало від того, хто був на зміні в тюрмі. Траплялися такі наглядачі, тобто вертухаї, які били всіх полонених”, - розповідає Юрій Гульчак.

“Інші наглядачі виводили всіх з камери на коридор і питали, хто старший за 50 років, хворий чи поранений. Їх відводили в сторону від решти й не били. Я вважаю це проявом певної людяності”.

Відповідно, молодого й вцілілого військового ці наглядачі били.

“Це концтабір. Нас, звісно, били. Нас також змушували стояти на ногах після прийому їжі й до відбою”.

У жовтні 2024-го Управління Верховного комісара ООН з прав людини заявило, що Росія систематично піддає українських полонених тортурам.

У його звіті йшлося, що у російських тюрмах катують струмом, б'ють, піддають сексуальному насильству, позбавляють сну, тримають у незручних позах протягом тривалого часу, принижують людську гідність і погрожують насильством.

Ці дані підтвердила Моніторингова місія ООН з прав людини.

За її даними, 95% українських полонених, яких вдалося обміняти, у російському полоні катували. Голова місії Даніела Белл визнала, що це "найгірше, що вона бачила за останні 20 років відвідування в'язнів від імені ООН".

Про системну та схвалену Росією політику катування полонених українців у вересні 2023-го заявила доповідачка ООН з тортур Еліс Джилл Едвардс.

21 випадок смерті українців у полоні РФ встановила Медійна ініціатива з прав людини. Ці люди загинули у період з лютого 2022-го до листопада 2023-го. З-поміж імовірних причин смерті були побиття під час "прийомки", тобто оформлення, та катування струмом.

Україна розслідує масові розстріли своїх військових під час взяття їх у полон російською армією.

Росія не коментувала звіт та заяви ООН про катування українських військовополонених.

У червні цього року Володимир Путін заявив, що в російському полоні 6 465 українських військових. Він не коментував заяв ООН і правозахисників про політику РФ із катувань полонених.

Автор фото,Social media

Сни у полоні

Два з половиною роки в нього не було зв’язку з рідними. Листи від них він не отримував. Бачив, що декому з його камери якісь листи таки приносили. Ті листи прийшли із запізненням і були розпечатаними.

Лист, який він написав і відправив з російської тюрми своїй мамі, та отримала вже після повернення сина з полону.

У камеру до українського полоненого морпіха приходили кілька разів комісії з перевірками. Ці люди не представлялися. “Вони питали, чи все добре. Ми хором відповідали, що все добре. Вони виходили з камери – й наш день тривав, як завжди”.

У полоні Юрій Гульчук схуд на пару десятків кілограм, що є типовим для багатьох українських в'язнів війни.

За даними українського омбудсмена Дмитра Лубінця, звільнені з полону РФ українці часто перебувають у важкому стані. Вони втрачають у середньому 20-25 кілограмів ваги.

Хлопець розповідає, що поставив собі завдання - вижити й дожити до звільнення. “І при цьому по можливості залишитися цілим. Я також прокручував у голові позитивні образи. Що б не відбувалося навколо, ніхто не може змусити тебе думати певним чином”, - розповідає він про те, як витримав понад два роки в російських тюрмах.

Ще йому допомагали сни про батьків, спогади про дитинство та плани на майбутнє. Це було його внутрішнім життям, коли ззовні він зберігав мовчання.

“У полоні я часто бачив рідних у снах. Згадував, як ходив із батьками в різні ресторани, як подорожував. Прокручував у себе в голові розмови з цікавими людьми. Планував, що робитиму після повернення з полону. Приміром, на яке кіно піду, яку музику послухаю, що буду їсти”.

Автор фото,Facebook Milana Kompaniets

Білоруські сухпайки дорогою додому

Коли Юрія Гульчука везли на обмін, він довго не міг повірити в те, що це справді так: що це не сон і не його мрії.

“У росіян є така розвага, така психологічна гра, що при перевезенні полоненого з одного місця на інше, вони кажуть, що це обмін. Людина готується побачити рідних, а її натомість привозять в нову тюрму й пускають на “прийомку”, тобто б’ють перед оформленням”, - пояснює морпіх.

Коли конвоїр привітав їх із тим, що їдуть на обмін, інші українські військові теж у це не повірили. “Один з них відповів, що він уже “сьомий раз їде на обмін”. Після “четвертого обміну” на “прийомці” йому зламали колінну чашечку”.

Юрій Гульчук готував в той день себе до нового болю, а не до зустрічі з мамою: “Я на власному досвіді відчув на собі кілька таких “прийомок”. Я готував себе до ще однієї “прийомки”. Розумів, що мені буде конкретно боляче за годину-дві, за день-два”.

Автор фото,36-та бригада морської піхоти

Їх везли через Білорусь, де українським полоненим видали сухпайки з шоколадом, хлібцями, печивом, помідорами.

“Це було сюрреалістично. Яка Білорусь? Які сухпайки? Це звучало так, немовби зараз прилетять прибульці й подарують кожному по кілограму цукерок. Здавалося, що це жорстокий жарт”, - описує свої відчуття в той момент Юрій Гульчук.

Невдовзі перед видачею цієї їжі їм дозволили зняти з голови мішки.

Юрій уперше допустив думку, що це таки обмін, коли ці мішки в них забрали й склали докупи.

А потім ще й дали до рук печиво та шоколадки.

І навіть в цей момент переважали сумніви. “Що більше обнадіюєш себе, то важче потім прийняти реальність, коли вона не така, як ти уявляв собі”.

І коли хлопець побачив свою маму й десятки усміхнених людей на рідній землі, він усе ще мовчав. І йому потрібно було навчитися знову посміхатися.

Просто зайти в магазин

У полоні Юрій склав список того, що має зробити після звільнення.

“Але ці плани зараз летять шкереберть. Я просто йду вулицею, бачу вивіску магазину, мені стає цікаво - я заходжу. Це все спонтанно відбувається”.

Ще Юрій хотів би переглянути всі відомі фільми, які вийшли за останніх два з половиною роки. Й переслухати багато нової музики.

А ще покататися на електросамокаті.

А ще, можливо, повернутися до вивчення китайської мови. Колишня вчителька вже запропонувала йому відновити заняття.

Йому хочеться надолужити час і можливості, які забрали у нього російський полон та війна.

“Я кажу собі, що час у полоні не був для мене втраченим, що я щось для себе виніс з цього досвіду. Може, це самовтішання таке. Насправді я намагаюся відігнати від себе відчуття втраченого часу”.

На вересень 2024 року, за даними омбудсмена Дмитра Лубінця, Україні вдалося повернути з полону понад 3 650 своїх громадян. Йдється і про військових, і про цивільних.

За оцінками Медійної ініціативи за права людини, станом на травень 2024 року в російському полоні могли перебувати понад десять тисяч українських військових.

Крім військових, за даними Дмитра Лубінця, Росія може утримувати в полоні близько 28 000 цивільних українців. Багатьох із них заарештували на окупованих територіях.

Відео інтерв'ю з Юрієм Гульчуком 

Автор: Жанна Безп'ятчук, ВВС Україна