Як говорити з дитиною, коли війна змінила вашу сім'ю: поради психологині

Для тисяч родин повномасштабна війна зруйнувала класичне уявлення про сім’ю з мамою і татом поруч. Ситуація, коли українська дитина щодня росте поряд з кимось одним із батьків, стає новою нормою. Це разючі зміни, до яких досі не готові ні дорослі, ні діти.

Як про це говорити і наскільки дітям потрібна класична схема "тато, мама, я" – "УП. Життя" розповіла психологиня благодійного фонду "Голоси дітей" Юлія Сахарова.

Зміни у моделях сім’ї, спричинені війною

Унаслідок повномасштабної війни класичні моделі поведінки у сім’ї змінилися. Ще немає досліджень щодо нового психологічного портрету дитини чи сім’ї в Україні, тому наразі йдеться про намацальні приклади з різних досвідів українських родин.

Наприклад, родина може бути повною, але не постійно разом:

Тато служить, мама вдома – опікується дітьми, побутом, також ще може працювати. Або мама служить.

Тато залишився в Україні, мама з дітьми виїхали за кордон через війну, аби бути у безпеці.

Хтось із батьків вивіз дитину у більшу безпеку, інший залишився доглядати стареньких родичів, які відмовляються виїжджати з прифронту чи тимчасової окупації.

Низка родин не витримують випробування війною, стресом, відстанню, і розлучаються. Також через війну українські родини втрачають близьких. Якщо гинуть батьки, діти можуть отримати опікунів. Як пояснити їм ці зміни у формах родини?

Коли поруч хтось один з батьків, бо інший – на фронті

Наразі у більшості випадків йдеться про маму, яка змушена відповідати за все, що раніше ділили на двох. Родина повна, з мамою і татом, але з поправкою на те, що між ними – відстань та тривоги.

Такі умови стають для дитини травматичними.

"Вона може стати тривожною, ізолюватись, переживати. Можуть проявлятися різні стани: сум, істерика, агресія. Дитина відчуває стан мами, переживає", – пояснює Юлія Сахарова.

Як з дитиною говорити про те, чому родина зараз мусить жити порізну? Фахівчиня радить говорити правду, зважаючи на вікові особливості.

"Найменшим можна сказати, що тато на війні, захищає Україну. Старші можуть ставити уточнюючі питання, вимагати більше інформації. Тут важливо відповідати щиро і спокійно, намагатися донести цінності родини, заради яких мама або тато на війні.

Варто говорити і про позитивні моменти, наприклад, планувати спільне дозвілля, коли тато чи мама приїдуть на кілька днів додому. Пояснювати, що тимчасово у нас ось так, але згодом буде інакше", – радить фахівчиня.

Говоріть дітям правду, але зважайте на вікові особливості, говорить психологиня.
Фото: halfpoint/depositphotos

---

Якщо батьки хвилюються, не знають, що відповісти, або ця тема є чутливою і вони не можуть її продовжувати, варто про це теж сказати. Не треба нічого вигадувати. Скажіть про свої емоції і коли можна буде повернутися до цієї розмови, радить Сахарова:

"Дитина орієнтується на дорослого, і її емоційний стан залежить від нього. Тому якщо мама розмовляє про тата, або навпаки, якщо є можливість зателефонувати, поспілкуватись, підтримувати цей емоційний зв'язок, то має велике значення для дитини у вихованні".

Коли хтось із батьків залишився на окупованій території

Такі випадки не дивина: дитина виїжджає з мамою, а тато залишається, наприклад, доглядати лежачу бабусю чи дідуся, який відмовляється покидати рідний дім. Можуть бути й інші причини, але суть у тому, що сім’я розділена.

Юлія Сахарова каже, що в такій ситуації дитина може переживати тривогу, яка з часом переростає у різні невротичні стани:

"Дитина страждає. Можливо, є діти, у яких є творче пристосування до цієї реальності. Але я таких не бачила. Звісно, психіка дитини гнучка, тож може відновлюватись. Якщо ми отримуємо позитивний досвід, то ніби перепрошиваємо її, але це те, з чим потрібно довго працювати".

У такому разі дитині теж слід говорити правду, розповідати про свій сум, переживання:

"Можна казати, що це тимчасово, що ми чекаємо тата. Можна разом з дитиною створювати подарунок для тата, бабусі чи дідуся, які зараз в окупації, аби допомогти дитині прожити емоції розлуки, адже вони прирівнюються до відчуття втрати. Тому важливо говорити про це з дитиною, бути поруч, робити щось разом, згадувати, дивитись фотографії тощо".

Коли сім’я живе у різних країнах

У всіх випадках, коли тато чи мама не можуть бути поруч, дитина може мати проблеми із прив’язаністю, не розуміти моделі повноцінної сім’ї, відчувати брак емоційної близькості.

Тепло та турботу дитина може отримати від іншої емоційно близької людини – наприклад, бабусі. Проте у дорослому віці такий травматичний досвід має свої наслідки.

«Якщо дитина порівнює себе з іншими, у кого є тато поруч, а в неї – ні, треба пояснювати, що зараз це важко, але ми разом це переживаємо. Життя змінюється. Попри відстань, наш тато піклується про нас», – так Юлія Сахарова радить пояснювати таку ситуацію.

Можна розповідати, що тато залишився вдома через війну, а для дитини краще, аби вона певний час побула за кордоном – це безпечніше. Аби не втрачати емоційну близькість, фахівчиня пропонує частіше спілкуватися через відеозв’язок та навіть грати так у настільні ігри.

У випадках, коли тато чи мама не можуть бути поруч, дитина може не розуміти моделі повноцінної сім’ї.
Фото: halfpoint/depositphotos

---

Коли у війну мама з татом ще й розлучаються

Під час повномасштабної війни українці почали частіше розлучатися. Тобто є мама і тато, але вони уже не разом.

«У такому випадку дитина відчуває, що вона або винна, або може щось змінити. Тобто стає ніби дорослою, може брати на себе таку роль. Заступатися за маму або за тата, або прийняти чиюсь сторону. Це теж емоційне навантаження, теж травма», – пояснює психологиня.

Дитині такі зміни варто пояснити на простих прикладах, які були б зрозумілими з огляду на її вік:

"Маленькій дитині можна розказати про бджілок. Наприклад: вони можуть змінювати свої домівки, перелітати з вулика до вулика. Так і дорослі – можуть не зійтися за характером, жити окремо, розлучитися. Але батьки все одно люблять свою дитину, мама і тато будуть поруч, виховуватимуть і любитимуть".

Коли тата або мами більше немає

Якщо у сім’ї є втрата мами чи тата через хворобу, нещасний випадок, смерть на фронті чи інші причини, для дитини раптом змінюється все. Психологиня радить цю травму проговорювати:

"Треба розмовляти з дитиною. Зазвичай діти багато чого розуміють самі і все усвідомлюють. Це маленькі дорослі. Людина ніби внутрішньо втрачає якусь свою частину, коли помирає хтось із батьків. І з цим вона продовжує жити. Поруч залишаються близькі, дитина продовжує орієнтуватись на них. Згодом може познайомитись із дорослим, на якого буде спиратися.

Дитина вчиться через дорослих проживати емоції, тож мусить розуміти, що ми і сумуємо, і плачемо, і злимось, і дратуємось – що всі ці емоції існують. Фахівчиня радить пояснювати дітям усі свої прояви емоцій. Слід чесно говорити з дитиною і прямо сказати, що мама/тато помер(ла). І бути поруч з підтримкою.

Важливо також попросити когось із близьких, хто більш емоційно стабільний, поговорити з дитиною. Це можуть бути хрещені батьки, наприклад.

Психологиня радить пояснювати дітям усі свої прояви емоцій.
Фото: IgorVetushko/depositphotos

---

Коли батьків замінюють опікуни

Юлія Сахарова пояснює, що зазвичай такі діти розуміють, чому вони не у своїй звичній родині. Наприклад, через поведінку батьків. Або щось трапилось з ними, і вони не можуть більше бути поруч.

У цьому варіанті йдеться про повну зміну звичних умов, понять, які асоціювалися у дитини із поняттям сім’ї – їй доводиться перелаштовуватися та проживати страх покинутості, у деяких випадках може йтися навіть про травму розвитку.

"Це нова сім'я, нові правила, все по-новому починається для дитини. Вона більше прив'язується до опікунів, бо є великий страх бути покинутою. Тож дитина намагається бути в рамках, всі правила виконувати. І це знову про травму, коли вона може не розуміти свої емоції, відставати в психологічному розвитку, мати складнощі у навчанні", – говорить Сахарова і додає, що у такому разі варто звернутися до дитячого психолога.

Мама, я, кіт і папуга – як пояснити дитині, що таке сім’я

Насамперед слід розмовляти чесно, часом до дрібниць, наголошує психологиня:

"Треба, аби діти розуміли, що різні типи сімей – не привід для дискримінації. Головне, щоб кожна дитина себе почувала в безпеці. Умовно можна пояснити, що твоя родина – це мама, кіт і ти, або тато, собачка і ти, папуга і ти. Загалом діти нормально до цього ставляться".

Безпечний дорослий, безпечний простір, безпечна атмосфера – те, що потрібно дитині, аби прийняти модель своєї родини. Вона має спілкуватися з однолітками, ходити на гуртки, до школи чи садка.

"Дитина має ходити разом з вами у кіно, театр, на прогулянки, екскурсії, влаштовуйте вечори на кухні, створюйте щось із поробок. Разом з нею проживайте її дитинство, будьте поруч. Створюйте такий тісний емоційний зв'язок, щоб дитина відчувала, що це – її родина: кіт, мама, вона і папуга, наприклад", – наголошує експертка.

Часто буває, що діти самі починають розпитувати про склад своєї родини – бо приходить усвідомлення, яке своєю чергою залежить від динаміки росту і розвитку.

У навчальних закладах Сахарова пропонує проводити виховні години, присвячені темі сім'ї, і говорити не лише про класичне поняття родити, а попросити принести фото тих, кого дитина вважає своєю сім’єю. З дітьми, які втратили когось із близьких, психологиня також радить говорити у шкільних колективах.

"Вчителька може сказати прямо: "Мені шкода, що так сталося. Ти молодець, так з цим справляєшся. Я захоплююсь твоєю силою".

Це травма, і діти ніби відчувають втрату контролю. Важливо призначити дитину за щось відповідальною, щоб можна було повернути їй відчуття контролю і вона могла бачити майбутнє та відновити свої внутрішні сенси", – рекомендує Сахарова.

Таких дітей можна об'єднувати під час ігор, при цьому педагогам варто обирати такі ігри, які дозволили б дитині відкритися, спілкувалася, здобувати новий досвід позитивних емоцій.

Безпечний дорослий, безпечний простір, безпечна атмосфера – те, що потрібно дитині, аби прийняти модель своєї родини.
Фото: [email protected]/depositphotos

---

"Без тата ростеш? Воно і видно!"

Часом у суперечках діти та дорослі подібними висловлюваннями мимоволі переходять етичну межу, що може ще більше травмувати дитину. Якщо такі випадки повторюються, тоді, каже Сахарова, потрібно говорити про булінг та навчити дитину протистояти цьому:

"Можна навчити дитину бути впевненою, відчувати свої кордони, відповідати: "Це моя родина, я пишаюсь нею. Мені неприємно, що ти так говориш. Я прошу тебе зупинитись і перестати так казати". Або звернутись до дорослого і сказати про образу".

Дітей потрібно вчити звертатись до дорослого, виховувати лідерські якості та вміння відстоювати себе, зупиняти агресію, знущання. І якщо інші це бачать, пояснювати, щоб вони не мовчали і зупиняли це.

Звісно, сім’я безпосередньо впливає на виховання, становлення особистості дитини та її здатність адаптуватися. Дитина у сім’ї досліджує манери, звички, традиції, цінності. Стиль її спілкування і поведінки – звідти.

Від мами і тата дитина засвоює моделі поведінки, які згодом переносить у доросле життя та свою сім’ю: дитина бачить, як поводяться тато і мама, як вони спілкуються, проявляють емоції, реагують на проблеми тощо, і так набуває досвіду взаємодії між людьми.

Але важливість споглядання для дитини ролі чоловіка та жінки у сім’ї визначається індивідуально, тому суспільні закиди про те, що для виховання хлопчика у родині має бути обов’язково присутній чоловік, а для дівчинки – мама, точно перебільшені.

Вікторія Швець, спеціально для "УП. Життя"